
Як не допустити професійної втоми, як «горіти», але не «згоряти» на роботі? Про причини «професійного вигорання» і способи його подолання варто дізнатися до того, як ви дійдете до психофізіологічного виснаження. Як не допустити професійної втоми?
Термін «професійне вигорання» звучить настільки безнадійно, що мало хто наважиться застосувати його до себе. «Почуваюся не дуже», «мабуть, сьогодні не мій день», «як мені все це набридло» — ось звичайні «діагнози», які ставлять собі працівники, що потерпають від емоційного, фізичного й розумового виснаження на роботі. Спершу людина відчуває образу, несправедливість, які згодом переростають в апатію і депресію (позбутися їх не допомагає навіть тривала відпустка), небажання працювати в цій компанії чи в цьому колективі.
Зовнішні прояви цього психофізіологічного феномену різноманітні, типові для будь-якого хронічного стресу і зазвичай завдають компанії збитків: загострення хронічних нежитів, мігреней і плоскостопості, постійні запізнення й «відпрошування» з найповажніших причин. Як результат — зірвані контракти, провалені проєкти, угоди, які так і не відбулися, підмочена репутація.
Ще до появи критичних симптомів важливо вчасно виявити, що ви рухаєтеся до професійного вигорання, — для цього треба знати основні причини «недуги». Самостійно провести такий аналіз до снаги лише людині, здатній до рефлексії, — «прислухання» до себе потребує багато енергії, якої в того, хто «вигорає», якраз і бракує. Найімовірніше, вам усе-таки знадобиться допомога керівника, колеги чи коуча, який зможе виявити системний негативний чинник ще на першій фазі кризи, коли з’являється хронічна втома.
Психологи виокремлюють такі причини професійного вигорання.
Причина 1. За іронією долі, досить часто «вигорають» трудоголіки. Оскільки професійне навантаження виснажує сили, його треба врівноважити іншою діяльністю, яка ці сили відновлюватиме, — радять психологи. Баланс дуже важливий, бо люди часто надмірно вкладаються в роботу, роблять її величезною, надто значущою частиною свого життя. Коли бракує визнання й позитивних результатів, вони почуваються глибоко незадоволеними. Треба знайти для себе інші заняття, хобі, захоплення, нові інтереси, частіше перемикатися на щось приємне, тішити себе, отримувати нові враження, займатися спортом. Крім того, слід дбати про своє здоров’я, сон, харчування, гуляти на свіжому повітрі.
Причина 2. Працівник від самого початку помилився з вибором роботи. Радість новизни минула, настав момент «протверезіння», розчарування. Рекрутери час від часу натрапляють на кандидатів, чий стан можна діагностувати як «вигорання». Часто вони самі зізнаються: «Готовий обговорювати позицію, але в ідеалі хотів би піти з цього бізнесу — втомився, мені все це набридло». Рекрутери ставляться до цього з розумінням: «Будьмо реалістами — є різні стадії «вигорання». Якщо людина розуміє, що треба якось розвиватися, жити далі, брати участь у соціальній грі, — вона зможе працювати в межах своєї професії». Але за важких форм «хвороби» експериментувати зі зміною місць роботи експерти не радять — краще звернутися до психолога.
Причина 3. Працівник давно «переріс» свою роботу, і все, що він робить, він робить «автоматично», без жодного інтересу. У такій ситуації допоможе так званий кросіндустріальний перехід, освоєння нових галузей. Інший варіант — не змінюючи місця роботи, робити акцент не на тому, що він уже добре знає й уміє, а на тому, що давалося йому важко. Компанії хочуть наймати працівників із повним набором компетенцій: професійні навички, досвід управління, розуміння сектору ринку, знання клієнтів. Нерідко людині, яка має все перелічене, дуже скоро стає просто нецікаво. Такий працівник лише «міняє стіни», роблячи те саме, що й на попередній роботі. Тобто роботодавець може вберегти працівників від швидкої втрати інтересу до роботи, якщо набиратиме людей із потенціалом для навчання і зростання.
Причина 4. «Зворотна» ситуація: від працівника вимагають більше зусиль, ніж він здатен докласти. Вихід один — відверта розмова з начальством про перерозподіл навантаження, у крайньому разі — зміна місця роботи.
Причина 5. Робота за своїм змістом вимагає постійного значного «емоційного включення». За цим критерієм легко виокремити групи ризику: ейчари, сейлзи, учителі, дизайнери, психологи, піарники, рекламісти. Така діяльність передбачає, що працівник обов’язково час від часу «перемикається» на принципово інше навантаження, і відповідальність за таке «чергування» лежить, зокрема, і на ньому самому. Наприклад, працівник call-центру не може 8 годин поспіль робити «холодні» дзвінки, працівникові служби рекламацій протипоказано 5 днів на тиждень безперервно приймати претензії від клієнтів, а бізнес-тренерові — проводити 20 тренінгових днів на місяць.
Причина 6. Компанія не приділяє належної уваги мотивації працівника — наприклад, керівництво ніяк не відзначає успіхів працівника, налаштованого на досягнення. Найчастіше вихід із цієї ситуації — зміна компанії.
Причина 7. Особливо схильні до «вигорання» новачки — у компанії чи взагалі в професії. Учорашні студенти можуть бути не готові до інформаційного стресу, звичного для офісних працівників, і в них усередині почне «розкручуватися спіраль» сумнівів у своїх силах і невдоволення професійним світом. Криза може чатувати й після перших успіхів. Щоб рухатися вперед, людині треба задіяти внутрішні резерви, розвиватися далі, а на це після стартового ривка часто не лишається сил. Вживіть комплексних заходів: поставте перед собою нові завдання, черпайте сили з дозвілля, поговоріть із керівництвом про свої труднощі.
Причина 8. Проблеми можуть виникати, коли усталене професійне амплуа не збігається з професійним типом. Наприклад, президент Фонду досліджень людини Plenitude Ольга Баранова запропонувала таку класифікацію. Люди першого типу — «друзі» — шукають на роботі спілкування, для них насамперед важливий добрий колектив, «щоб було з ким поговорити». Сама ж робота може бути рутинною. Наступна категорія — «досягальники» — орієнтована на результат: любить долати труднощі, їхня рушійна сила — віртуальна медаль на груди наприкінці п’ятирічки. Третій тип — «керівники», які обожнюють щось організовувати. Для них головне — влада й матеріальна вигода. Корисно порівняти, ким працівник є насправді — «другом», «досягальником» чи «керівником», — з тією роллю, яку він змушений грати на своєму місці. Визначення соціотипу за К. Юнгом допоможе зрозуміти, до якого типу ви належите, що вас мотивує, а що створює стресове напруження й виснажує вас.
Якщо ви помітили в себе першу фазу кризи — постійну втому, — то вкрай бажана свідома «зупинка» або хоча б «перемикання» на іншу діяльність. Силувати себе в такому разі — навряд чи добра ідея, бо це загрожує переходом до наступної фази кризи — апатії й депресії, — вважають експерти. Під час «перепочинку» непогано було б спробувати визначити, від чого саме ви втомилися: від цієї діяльності, від цієї роботи, від цього колективу, чи — якщо йдеться про образу — що саме вас емоційно «зачепило» і що ви можете зробити, щоб змінити ситуацію.
Уміння керувати своїм емоційним станом, мислити конструктивно, щоб не «застрягати» на негативних переживаннях і не гальмувати свого творчого зростання та пошуку нових альтернативних шляхів подолання професійних проблем, уміння мислити позитивно, володіти своєю поведінкою – ваш індивідуальний ресурс, який може підтримувати вас у будь-яких складних та емоційно напружених ситуаціях. Це – той ресурс, який не дасть вам стати жертвою вигорання.
Ну а якщо ви вже в тій фазі, коли самотужки знайти конструктивне рішення нестерпно складно, тоді чудовим шансом відкрити друге дихання стане для вас коуч-сесія з цього важливого питання.
За матеріалами «HeadHunter»
а також статті О.Б. Михайлової

Коментарі