Те, що дала нам природа, настільки легке й органічне для нас, що ми часто цього не цінуємо. «Це ж так просто, що тут особливого, чим тут пишатися», - кажемо ми собі. Натомість багато сил витрачаємо нібито на зростання й розвиток того, що від природи в нас не розвинене. Ми всіляко прагнемо досягти якогось стереотипного ідеалу й максимально розвинути в собі якості, які схвалюють і яких чекають у близькому оточенні (у родині, на роботі, серед друзів) і в соціумі. Сил і енергії на такий розвиток іде багато, а віддача далека від бажаної, і успіху вона не приносить…Чому?
А проте людина народжується, щоб бути успішною. Ви запитаєте чому? «Бути успішним – це інстинкт, це в нас іще від сперматозоїда – якщо ви народилися, то ви хоча б раз уже були першими, і успіх уже є у вашому досвіді» (В. Перція, В. Любаров). І це підтверджує початок нашого життя – його зародження на клітинному рівні - це і є початок історії успіху кожної людини. У пам’яті зберігається відчуття задоволення від подоланої дистанції та підкореної вершини і радість від розпочатої й успішно завершеної справи. Ви успішні - ви довели це своїм народженням! Секрет подальшого успіху криється в тому, щоб розуміти, чим наділила тебе природа, - свої сильні сторони, і використовувати свої вроджені здібності. Бути собою, займатися своєю справою, виконувати своє призначення. Згадайте, що казав Король із книги А. де Сент-Екзюпері «Маленький принц»: «Якщо я накажу своєму генералові обернутися морською чайкою, і якщо він не виконає наказу, це буде не його провина, а моя. Від кожного треба вимагати того, що він може робити».
Дуже часто звучить думка про адаптацію людини до суспільства, і, всупереч природі людини, її змушують пристосовуватися, шукати в собі недоліки й виправляти їх, змінювати себе, щоб успішно виконувати ролі, бути на когось схожою чи взагалі бути «ідеальною». На жаль, дуже часто трапляються люди надламані, виснажені боротьбою за ідеал у всьому. Вони нехтують своїми сильними якостями (адже покладатися на них так легко, що ж тут особливого), змушують себе бути ідеальними, «бути як усі», приділяють увагу слабким сторонам, удосконалюючи їх (як їм здається). І який результат? Люди стають утомленими, невротизованими, і їм так і не вдається відбутися ні в чому. Прагнучи «перемогти себе», ми не розуміємо, що в цій боротьбі зі своїми слабкими сторонами, у боротьбі із самими собою, ми зрештою зазнаємо поразки. А стається це тому, що ми не знаємо своїх вроджених сильних якостей і неправильно розуміємо роль слабких сторін, які сприймаємо як якісь недоліки, яких треба позбутися. Людина — цілісна істота, досконале творіння природи, а недолік полягає лише в браку знань про саму людину.
Пауло Коельйо в книзі «Алхімік» писав: «Всесвіт сприяє тим, хто йде своєю стежкою», адже для нього це шлях найменшого опору. Ваше призначення криється у ваших талантах, унікальних здібностях і ваших сильних сторонах. Не знаючи своїх сильних сторін або не використовуючи їх, людина все життя приречена марно витрачати зусилля, емоції, час на нелюбу роботу, яка не принесе успіху й матеріального достатку, на спілкування з людьми, які неприємні, пригнічують, використовують, гальмують ваш розвиток. Якщо ви розумієте свої сильні сторони, то зможете знайти в житті справу, у якій будете найкращими, для якої ви створені і в якій будете успішними. А знати свої слабкі сторони дуже важливо, бо це допомагає чітко розуміти, якої діяльності варто уникати, яких людей шукати для співпраці — тих, у кого ці якості сильні й компенсують ваші слабкі. Ми всі чудово розуміємо, що людей не поділиш за простою лінійною шкалою від розумних до цілковитих дурнів. Навпаки, що яскравіше виражений один талант, то більше людина потребує підтримки в тих аспектах життя, де вона не експерт. І це нормально, ми потрібні одне одному, щоб доповнювати й гармонізувати одне одного, адже природа людини дуальна.
У житті ми досить часто змушені розв’язувати багато завдань самостійно. Найімовірніше, через це в людини з’являється бажання бути «універсальним бійцем», який усе може зробити сам - «і швець, і жнець, і на дуду грець». Заради цього навіть ходять на тренінги. Наведу приклад із життя мого знайомого, його звуть Олексій. Він, інтроверт, спостерігав, як його шкільний друг (з опису я розуміла, що друг — екстраверт) досяг успіху завдяки своїм вродженим здібностям.
За освітою Олексій був агрономом і працював садівником у Ботанічному саду, і його зарплати вистачало лише на кишенькові витрати. Таке фінансове становище не тішило, і він вирішив зайнятися продажами, пройшов кілька тренінгів, які нібито допомагали розвинути потрібні навички. На тренінгах виконував різні завдання, які допомагали подолати бар’єр у спілкуванні з новими людьми, – дзвонити вночі й говорити на будь-яку тему протягом 5 хвилин, підходити на вулиці до перехожих і пропонувати якісь послуги. Який був результат, запитаєте ви? Усі завдання він виконував сумлінно, але перед тим по 30 хвилин налаштовував себе на контакт, збирався з силами, щоб зняти слухавку й зробити «холодний» дзвінок, боровся з тривогою, а після спілкування відчував полегшення, що все позаду. Він розповідав мені, що після кількох годин такої роботи відчував колосальну емоційну й навіть якусь фізичну втому, але щастя від спілкування не було... Щастя прийшло пізніше, коли він облишив задум працювати в продажах і ламати себе та взявся за ландшафтний дизайн. На клумбах він міг порпатися цілий день і не відчував утоми, а очі горіли, коли він укотре створював затишний куточок казкової краси в саду свого клієнта. Трохи згодом його запросив до себе садівником посол якоїсь європейської країни, і був настільки вражений талантом мого друга в садовому мистецтві та його закоханістю у свою справу, що забрав його із собою до Європи. А через якийсь час Олексій відкрив власну ландшафтну студію-магазин.
Ця історія чудово ілюструє, що, ідучи за своїми сильними сторонами й своєю природою, людина приходить до самореалізації, до успіху та фінансового добробуту. На жаль, часто трапляється поверхове й однобічне розуміння інтровертності та екстравертності (як і багато чого іншого). Багато хто вважає, що екстраверти прогресивніші, заповзятливіші, життєздатніші, а тому потрібні суспільству, тоді як до інтровертів ставляться як до людей, непристосованих до життя, які можуть грати лише другорядні ролі.
І через такі стереотипи та шаблони багатьом хочеться стати «екстравертованими». І нині досить поширені тренінги, які пропонують розвивати якості екстравертності для успішної соціальної адаптації. І якщо на такий тренінг потрапляє інтроверт, то він чинить насильство над своєю сутністю. Коли людина ігнорує притаманні їй сильні психічні якості, це спотворює особистість, змушує активізувати слабку рису, а це завдає великої шкоди фізіологічній і психічній діяльності організму й часто стає причиною сильного виснаження. Інтроверт за жодних умов не стане «екстравертом», а така якість, як інтровертність, так само потрібна суспільству, як і екстравертність. Психологічні тренінги, девіз яких — «Усі можуть усе», можуть розбалансувати психіку так, що людині знадобиться не один тиждень, щоб оговтатися. Мені доводилося спостерігати, як учасники таких тренінгів соромляться, червоніють, відмовляються від участі в якихось вправах, намагаючись у такий спосіб припинити «жорстокий експеримент» над тендітною душею.
Усе, що дано людині від природи, однаково потрібне і якнайкраще відповідає її «конфігурації» особистості. Для ілюстрації можна навести таке порівняння - якщо уявити людський організм, то це трильйони різних клітин. Вони разом утворюють єдиний організм, щоб він жив. Життя – це їхня спільна мета! І немає в організмі клітин кращих чи гірших, усі клітини рівні між собою. Оскільки будь-який організм — це глибоко збалансована система, усі клітини пов’язані між собою, вони не можуть існувати одна без одної. І водночас кожна клітина унікальна, виконує свої, специфічні функції на благо всього організму. Так і кожна людина — унікальна, неповторна частинка Всесвіту, важлива й потрібна для загального вселенського процесу розвитку. І весь унікальний набір якостей людини, її здібностей і потенціалу має цінність у цьому світі, в єдиному організмі Всесвіту.
А слабкі сторони потрібні людині, щоб об’єднуватися з іншими людьми, у яких ці якості сильні. Наші слабкості — це наші потреби, які може задовольнити партнер, який нас доповнює, — чи то колега на роботі, чи друг, чи кохана людина. Сильні сторони треба проявити, відчути природні якості й спрямувати їх у правильне русло, активно використовувати, обирати діяльність, у якій будуть задіяні вроджені здібності, і розвивати те, що дано від природи. А слабкі — знати й захищати, не перевантажувати їх і не намагатися перекроїти на сильні. Треба полюбити себе таким, яким тебе створила природа, і зрозуміти, що все твоє – це тільки твоє, і весь цей набір сильних і слабких якостей робить тебе ТОБОЮ! А якщо щось у собі викорінити чи замінити на інше, то це будеш уже не ти, а хтось інший…
Що може бути простіше і що може бути складніше, ніж навчитися любити себе - любити свої сильні й слабкі сторони безумовною любов’ю? Людина — цілісна істота, досконале творіння природи, а недолік полягає лише в браку знань про саму людину. Любіть себе як цінну частинку Всесвіту й дотримуйтеся вселенських законів, виконуючи своє призначення. І тоді весь світ відкриється для вас. Це найгармонійніший шлях до успіху, любові, радості та щастя!

Коментарі