Притча «Щастя Бджолика»

bee

Народився у вулику маленький Бджолик. Поки він був маленький, батьки вчили його літати. Щойно він підріс, навчився катати кульки й будувати стіночки з воску та пішов працювати будівельником стільників у бджолину бригаду. Усе в нього виходило добре, його навіть перевели з посади бджолиного робітника на посаду бригадира.

Якийсь час Бджолика все це задовольняло, але настав момент, коли йому захотілося чогось більшого. Чого саме – він до кінця не розумів, але життя будівельника й одноманітна робота перестали приносити йому радість. Чимало знайомих йому бджіл так і прожили більшу частину свого життя на будові стільників, а душа Бджолика прагнула чогось, що сповнить її відчуттям щастя, задоволення й визнання навколишнього світу. Він відчував, що має здібності, яких іще не використав, бачив, що є можливості, яких іще не спізнав. Бджолик у душі був філософом і любив розмовляти з дорослішими бджолами про життєві цінності бджіл, про призначення бджолиного життя – збирати нектар із квітів, про їхню місію приносити користь світові – створювати цілющий мед. Це відгукувалося в душі Бджолика й надихало його. Він згадав про свою мрію – вилетіти з вулика, побачити світ і разом з іншими бджолами збирати нектар.

Але просто так нікого з молодих до команди збирачів нектару не брали. Щоб приєднатися до цієї команди, треба було пройти підготовку. Бджолик два тижні у вихідні й після основної роботи ходив на підготовчі бджолині заняття. Йому було дуже важко й тяжко, він утомлювався, старався з усіх сил, але бачив, що осягає науку повільно, що ще багато чого треба навчитися, що іншим бджолам усе дається легше й простіше… Одного вечора він сидів у віконці вулика й дивився на захід сонця. У душу Бджолика закралися сумніви, чи зможе він осягнути це бджолине мистецтво.

«Навіщо так себе мучити? Жив же в будівельній бригаді. Робота була. Дах над головою. Годували. Чого ще треба? - думав він.- Може, повернутися до бригади будівельників?» - але від цієї думки його аж пересмикнуло. Прожити сіре одноманітне життя в темному вулику – ні, це не для нього! Він хотів побачити світ, бути комусь корисним, створити свій дім, родину. Але він дуже втомився, і тепер ця мрія видалася Бджоликові такою нереальною й далекою, що його крила безсило опустилися вниз…

Аж тут повз пролітала Муха. Побачила Бджолика й присіла поруч, познайомилися, розговорилися. Коли Муха дізналася, чого Бджолик сумує, вона довго сміялась.

- Навіщо тобі все це? Летімо зі мною! Ми живемо, де хочемо, літаємо, куди заманеться, працювати ніхто не змушує, їмо все, що побачимо. Увесь світ наш, і ми нікому нічого не винні. Не життя, а рай!» - кликала Муха.

Бджолик, недовго думаючи, полетів зі своєю новою знайомою. Щоб бути схожим на муху, він навіть вимазався сажею - став сіреньким.

Яке ж життя почалося! Мрії почали збуватися - увесь світ побачив, усі квіти, побував у домі Людей, покуштував солодощів з їхнього столу, щоправда, мухи показали ще й смердючі відходи…

Минав час. Бджолик налітався досхочу, і справді ніхто нічого від нього не вимагав. Нарешті відчув себе вільним і самостійним. Але з кожним днем життя мух приносило йому все менше й менше радості. Враження вже були не такі яскраві, задоволення не такі бажані. А ще він почав помічати, що мух ніхто не любить і їх звідусіль проганяють… Бентежило ще й те, що його нові друзі дедалі частіше навідувалися в смердючі місця, бо від столу Люди їх відганяли, а одного разу Бджолика мало не прихлопнули важкою сірою газетою.

Засумував Бджолик, знову його крильця безнадійно опустилися вниз... Повз пролітала Метеличка й співала пісню. Бджолик задивився на неї, милуючись красою її крилець. Метеличка помітила, що нею зацікавилися, і присіла поруч. Познайомилися, розговорилися. Бджолик розповів про своє життя з мухами, метеличка лише здивувалася, як міг Бджолик водитися з цими брудними й грубими створіннями.

- Хочеш, летімо зі мною, - запропонувала Метеличка. – я живу на квітах, їм їхній солодкий нектар. І мною всі милуються!

«Чом би й ні», - подумав Бджолик. Він знайшов краплинку роси, змив із себе сажу й полетів зі своєю новою знайомою. Цілий день вони кружляли над квітами, досхочу наїлися, вибрали для ночівлі найпухнастішу квітку й уклалися спати. Уранці… Бджолик побачив, що Метеличка померла… Він був приголомшений! Як же так? Вона ж нічого корисного не встигла зробити? Таке гарне, коротке й безглузде життя! Він не міг поворухнутися від потрясіння, а довкола й далі так само літали всі інші комахи, і ніхто навіть не помітив, що Метелички не стало…

Бджолик лежав поруч із Метеличкою й не ворушився. У голові – порожнеча. Але поступово думки почали до нього повертатися, згадав те, про що мріяв, згадав, що хотів бути збирачем нектару, збудувати свою бджолину комірку й жити зі своєю єдиною Бджілкою, виховувати Бджоленят і навчити їх того, що сам дізнався… Згадав, як тяжко йому давалася підготовка, і той тихий внутрішній голос, що заплутав його мрію сірим павутинням сумніву, убив його бажання вчитися далі й віру в себе…

І тут Бджолика осяяло! «Як я міг! Я ж зрадив самого себе, свою мрію!» - і його ніби підкинуло вгору на квітці. - Адже скільки тисяч бджіл у нашому вулику живе тим життям, про яке я тільки мрію! Якщо вони змогли – то й я зможу. Я ж теж – бджола!» - гордо подумав Бджолик.

Він знайшов краплинку роси, змив із себе кольоровий пилок, яким намагався розмалювати себе під метелика, і полетів до вулика. Тепер Бджолик був сповнений рішучості! Тепер він був готовий працювати день і ніч, старатися, доки вистачить подиху, доки битиметься його серце. Він докладе всіх сил, і його не хвилює, вийде чи ні, він просто це робитиме. Якщо він народився бджолою, то, отже, має сили стати справжньою бджолою, яка створює мед. Він зрозумів, що готовий заплатити за своє щастя таку ціну, яку доведеться! Адже це ЙОГО життя! Жити мухою чи метеликом він не зможе й не хоче, хай це в мільйон разів легше й безтурботніше, але це безглуздо. Сенс його, Бджолика, життя в тому, щоб бути бджолою, збирати нектар і створювати мед!

med

Минула весна, почалося спекотне літо… Тепер Бджолик був рядовим у команді збирачів. І він цим пишався! Якось їхня команда прилетіла до букета квітів у домі людей. Бджолик здивувався, але люди їх не проганяли.

- Дивись, - сказала одна велика людина маленькій, показуючи на бджіл, - Це - бджоли, вони корисні. Це вони зібрали мед, який допоміг вилікувати твій кашель!

Тепер Бджолик зрозумів сенс бджолиного життя! Він доклав стільки зусиль, часу, терпіння, старань, щоб вилетіти з вулика, тяжко працювати збирачем і почути те, що почув, - подяку людей за свою працю!

Як ви думаєте, чи здійснив Бджолик свої мрії про дім, сім’ю з Бджілкою і виховання бджоленят? Приходьте наступної весни в сад і прислухайтеся до гудіння бджіл. Може, вам пощастить почути розмову Бджолика з молодими бджоленятами про людську вдячність :)

Авторка Літковська Олена

Поділитися з друзями

Коментарі