
Персонал компанії, безперечно, один з основних її ресурсів, який допомагає втілювати в життя стратегічні задуми керівників. Досить часто, особливо в нинішній економічній реальності, кожен керівник зі зрозумілих причин хоче бачити в працівникові універсальну істоту, яка «і доїтися, і яйця нести», якщо того вимагатимуть обставини.
Існує досить усталене переконання, що коли заплатити працівникові гідні гроші, він може (і повинен!) виконати те завдання, яке зараз нагальне для рідного підприємства. А якщо цього не стається, виходить, працівник – просто тупий або непатріотичний. А якщо він ще й відкрито каже, що не зможе цього зробити, або сперечається з керівником, то автоматично потрапляє в чорний список.
«Охочих працювати зараз багато, – думає керівник. - Незамінних працівників немає». Саме так компанії втрачають перспективних працівників: вони беруться шукати нових і втрачають на цьому час, гроші на пошук і навчання новачка, а найголовніше, гальмується розвиток компанії.
Король із книги А. де Сент-Екзюпері «Маленький принц» казав: «Якщо я накажу своєму генералові обернутися морською чайкою, і якщо він не виконає наказу, це буде не його провина, а моя. Від кожного треба вимагати того, що він може робити».
Коли немає чіткого уявлення про людські можливості, проблеми з персоналом закладаються не на етапі добору персоналу, а значно раніше. На етапі проєктування персоналу в посадові інструкції закладають суперечливі, завідомо нездійсненні для однієї людини вимоги.
Прагнення керівника заощадити на працівниках зрозуміле. Так само зрозуміле й бажання працівників отримати гроші за додаткові обов’язки. Але якщо вимагати від людини неможливого, того, що не відповідає її вродженим можливостям, це неодмінно призведе до конфлікту. Рано чи пізно з’ясується, що частину роботи виконують некваліфіковано, почнуться прискіпування, викриття й взаємні образи, і компанія втратить працівника, цінного в усьому іншому. І знову почне шукати універсального виконавця – ті самі граблі.
Не йти шляхом спроб і помилок можна й треба, бо багато чого про ділові якості й мотиваційну сферу кожного типу особистості вже давно відомо не лише теоретично, а й з численних практичних спостережень. Ми підійшли до питання інформаційної структури психіки. Що ж це таке, які закони діють у сфері обробки інформації людиною, які обмеження вони накладають на бажання керівника мати команду універсальних виконавців? Ці питання сьогодні розв’язує наука під назвою соціоніка, яка вивчає типи інформаційного метаболізму (ТІМ) людини. В її основу покладено дослідження К.Г. Юнга про те, як людина сприймає й оцінює дійсність. Юнг описав 16 варіантів здорового сприйняття реальності.
А чи можемо ми без спеціальних знань із психології перевірити, працює ця теорія чи ні? Погляньмо на світ довкола нас: він значно багатоплановіший, ніж людина, яка в ньому живе. Проте людство в ньому досить успішно виживає. Як нам удається не збожеволіти в цьому непередбачуваному розмаїтті? Завдяки інформаційному поділу праці, який кожен із нас помічав у себе, у своїх дітей, колег тощо.
Недарма ми з дитинства шукаємо свої таланти (а наші батьки нам у цьому допомагають або заважають, віддаючи нас у спеціалізовані садочки, школи, які частенько відповідають бажанням, очікуванням, традиціям чи стереотипам престижності батьків, а не талантам дітей). Кожна людина від природи талановита, тільки треба вгадати (правильно визначити), у чому. Згадайте, як ви обирали професію. За браком чітких параметрів ми спиралися на побутові чи економічні міркування. Або й зовсім слухали поради тих, хто визначив ваші здібності (і вашу долю) «на око». І скільки праці й переживань доводиться зазнати, щоб потім «вирулити» на свою життєву дорогу. Причому той, хто знайшов себе, наприклад, у журналістиці й геть викинув з голови всю шкільну математику-фізику, буде цілком успішним, реалізованим, шанованим фахівцем. А головне, щасливим від того, що займається улюбленою справою, а не витрачає свої сили, емоції й час на тупе заробляння грошей на нелюбій, але престижній роботі, завдаючи тим самим непоправної шкоди своїй психіці й здоров’ю. А скільком людям це не вдається, і вони все життя вважають себе «сірими невдахами».
Ми бачимо, що спеціалізація талантів у світі існує, бо за однакових умов і навчальних програм у школах та інститутах люди виявляють свої здібності в найрізноманітніших сферах життя.
Усі ми чудово розуміємо, що люди не поділяються за простою лінійною шкалою від розумних до цілковитих дурнів. Якщо людина певного типу сприймає якийсь аспект інформації як експерт, то існує й такий аспект, який вона за жодних обставин (і за жодні гроші) не сприйматиме всебічно. Наприклад, об’єкт може бути зеленим, солоним і пухирчастим або червоним, солодким і гладеньким. Але він не може бути водночас червоним і зеленим чи гладеньким і пухирчастим. Ці пари властивостей взаємовиключні. Карл Юнг назвав 4 пари дихотомічних ознак (базис Юнга), які взаємно виключають одна одну:
Екстраверсія - Інтроверсія
Раціональність – Ірраціональність
Сенсорика – Інтуїція
Логіка – Етика
Інформаційна система будь-якої людини складається з цих «цеглинок», причому кожне їх поєднання вже досить добре описано за ті десятиліття, що минули від появи книги Юнга «Психологічні типи». Усі ці різні поєднання сьогодні вивчає соціоніка.
Якщо керівник відділу чи компанії розуміє ці закономірності або бодай чув про них, то він не вимагатиме від одного підлеглого водночас і вміння грамотно внести правки в нестандартний договір, чіткого аналізу фінансової ситуації, копіткої й уважної роботи під час калькуляцій і фінансових розрахунків (що властиво логікам), і емпатійних здібностей, уміння швидко розуміти людей, «обробляти» клієнта своєю чарівністю, здатності вживатися в стан партнера (що притаманно етикам). Такі очікування не справдяться з об’єктивних причин. А наслідки цього не забаряться.
Під час прийняття на роботу варто перевірити не лише дипломи, рекомендаційні листи, трудову книжку й костюм претендента (те, що людині дають люди), а й визначити психотип особистості та ті якості, які дала їй природа. Дуже часто людина, не знаючи себе, не бажаючи дослухатися до внутрішнього голосу, а лише прагнучи займатися чимось престижним і прибутковим, приходить працювати в компанію на посаду, яка не відповідає її вродженим здібностям. Робота чи професія, до якої людина не має покликання, зводить нанівець усі її зусилля творити, а постійна експлуатація слабких сторін спотворює характер. Надалі, хоч би що ця людина робила, її все не задовольнятиме, дратуватиме, і вона прагнутиме перекрити моральні витрати матеріальними й грошовими – високою зарплатою (чим не надто заспокоїть свою душу).
Універсального працівника не існує, кожен має свої сильні та слабкі сторони. Мудрість керівника полягає в тому, щоб завантажити перші й захистити другі. Звільняючи людину від потреби експлуатувати слабкі сторони (больові точки), ми зберігаємо їй здоров’я, а собі – кваліфікованого фахівця, який дасть максимальну віддачу і якому комфортно працювати в компанії.
Соціоніка допомагає зрозуміти, що всі ми різні, але кожен із нас потрібен суспільству й робить у нього свій неповторний внесок, а в компанії все це працюватиме за правильного планування, добору й розстановки кадрів. Це особливо важливо в діловій сфері, де від успішності кожного залежить успіх усієї компанії та прибутковість бізнесу.
Ми багато говорили про те, що тип особистості треба визначати. І у вас виникне закономірне запитання: «Як же це зробити? Чи можна цього навчитися?» Сьогодні соціоніка дає унікальний інструмент - техніку візуального типування. Техніку візуального типування може опанувати кожен, хто працює з людьми, кого цікавлять питання пізнання себе, пошуку свого призначення, вроджених талантів, вивчення сильних і слабких сторін свого характеру, а також гармонізації свого внутрішнього світу й стосунків з іншими. Ласкаво просимо!
За матеріалами книг:
О. А. Удалова «Соціоніка в роботі з персоналом, або Що показує MBTI»
Т. Педан, А. Гречинський «Знайди в житті гармонію»

Коментарі